13 листопада 2015 р. спинилося натруджене зболене серце, завершився земний шлях
Олександри Терентіївни Гончар-Сови, сестри великого письменника Олеся Гончара. Не будучи письменною, ця дивовижна жінка-мати вивчилася грамоті, коли її старший брат став відомим письменником, щоб самій читати його твори. А письменником він став не в останню чергу через її підтримку, любов і сестринську доброту. Це вона покликала до себе, до своєї хати у 1945 році солдата, який повертався з перемогою з Другої світової. Це вона топила йому пічку, відривала від себе шматок хліба у важкі повоєнні роки, дбала про домашній затишок і душевний спокій брата, лагодила його солдатський кітель, шинель і чоботи, в яких Олесь ходив на навчання. А ночами при світлі гасової лампи писав у крихітній кімнатці новелу “Модри Камінь”, і “Альпи”, і “Голубий Дунай”, і “Злату Прагу” – три частини свого роману «»Прапороносці». Отака вона, Шура, як ота із народної пісні «старша сестра», що “сідельце знайшла, коня осідлала”.